Колись в дитинстві маленькій людині життєво важливо було підпорядковуватись батькам, вчителям, авторитетним дорослим, відмова могла означати нелюбов, дорікання, висміювання, покарання, позбавлення винагород, недобру оцінку, засудження, страх бути поганою дитиною. Такі моделі поведінки тоді означали вижити, жити краще, отримати певне заохочення. Проте минуло багато років, можливо десятиліть, ми зросли, змінилися, подекуди якість чиїхось життів залежить уже від нас, та моделі поведінки залишилися. Ті, колись такі необхідні переконання, стали обмежуючими, стримуючими, дискомфортними, застарілими та тісними. На неусвідомленому рівні ці патерни поведінки працюють як феномен удава та кролика.
Через це ми часто погоджуємось на те, що суперечить нашим нинішнім інтересам, вподобанням, самовираженню. В глибині звісно криється дефіцит самовпевненості, самодостатності, самоцінності, адекватної самооцінки та, передусім, усвідомлення, рівня цих факторів в структурі своєї особистості, що є стержнем, віссю людини, закладеними в самі ранні роки життя та розвитку. В деяких випадках причиною може бути, навіть, генетично закладений страх «виокремитись серед інших», боятися бути не таким як усі.
Існують певні культури, в яких практично не вживається чисте категоричне «ні», воно розцінюється як неспроможність, і нічого немає поганого, якщо наш рівень комунікативних навичок дозволяє використовувати більш пом’якшені форми відмови, бо з філософської точки зору «ні» це може бути «так», але пізніше або в інший спосіб, за інших умов. В той спосіб, час, за тих умов, які вигідний, цікаві доречні для нас. Тут надзвичайної цінності набуває компромісність, це вже гра в парі, в команді, уміння налагоджувати якісні міжособистісні стосунки.
Відмова від того, що мені не підходить – це також про здорову турботу про себе, що на пострадянському просторі засуджувалось, присоромлювалось як «егоїзм» для зручного управління суспільними масами. Й так виховувалось, зростало, жило декілька поколінь. Зараз ми лише починаємо вчитись одягати «кисневу маску» спочатку собі, а вже далі йти рятувати інших та й то, лише вчимося.
Перше досягнення – це усвідомлення, що я погоджуюсь, на щось, чого зовсім не хочу, або ще поки не розумію чого саме хочу, але точно не цього. Усвідомлення проблеми, це, як відомо, вже є половина успіху в її подоланні. В кожному випадку ми маємо право на подумати, підготуватися, і це право можемо відбирати в себе лише ми самі. При, як нам здається, неможливості одразу сказати «ні», залишаємо за собою право, хоча б не казати нічого. Зріла особистість може витримувати паузи, може залишати за собою право відповіді на певний час. Або й, взагалі, право не відповідати, в дорослому житті, двійку за це ніхто не поставить.
Кожного такого разу, як ми обираємо когось на перше місце перед собою, чиїсь інтереси перед своїми, ми приносимо себе в жертву, ми зраджуємо собі. В очікуванні визнання, вдячності, захоплення, і, здебільшого не отримавши цього, відчуваємо розчарування, почуття невдячності й власної нікчемності. Бо той дорослий не похвалив нашу внутрішню дитинку, використав її. І то не найгірший сценарій, бо якщо похвалив краще, ніж ми самі себе можемо похвалити, то може навіть виникнути емоційна залежність від людини, яка дає нам краще визнання, ніж ми самі можемо собі дати. І так, чимало ми можемо виконувати щось всупереч своїм інтересам, просто за якісну похвалу. Ну й то вже така гра в довгу. Що ж робити? Відповідь проста – стати собі для себе впевненим у собі дорослим, а ось шлях до психічного дорослішання може бути різним, навіть, довжиною в життя.Насамперед, відмова означає встановлення та декларування особистих кордонів. Для цього потрібно спочатку для себе визначити, що для мене добре, а що ні. Маю переконання, що якби пересічній людині запропонували вчинити вбивство, то відповідь «ні» швидше була б обґрунтованою й впевненою, що для мене це неприпустимо, недобре. Тоді, чому в інших випадках я погоджуюсь на те що для мене неприпустимо й зле. Якщо я точно знаю, що для мене добре, мені підходить, то чому знецінюю свої цінності? Чого саме боюсь? Що такого відбудеться, якщо я скажу «ні» задля збереження своїх інтересів, планів, цінностей, вподобань? Тобто, яка цінність того, заради чого я кажу «ні».
Вміння сказати «ні» – ознака зрілої та вільної особистості, яка має право ухвалювати рішення, найбільше корисні для себе, і приймати їх наслідки. Важко уявити людину, яка б не мріяла такою особистістю стати. Ми розглянули передумови зрілої особистості та тепер давайте спробуємо сформувати ймовірні варіанти самого практичного застосування відмови у спілкування. Важко переоцінити гарні комунікаційні навички, адже завдяки їм ми отримуємо практично все, що маємо в цьому житті. Даніель Уебстер казав, що заберіть у мене все, чим я володію, але залиште мені мою мову, і скоро я знайду все, що мав.
Отже, можна просто бути повністю щирим, повідомити, що переживаю незручності при відмові та для мене важливо наступне. Тут важливо знати, що саме важливо, поважати й цінувати себе достатньо, щоб відкрито заявляти про свої потреби, вподобання, цінності, стати для себе головним дорослим у своєму житті, взяти за нього відповідальність. Бо погоджуючись на те, що хоче інший, всупереч собі, ми перекладаємо на нього відповідальність за розпорядження нашим щастям, бо ми не настільки сміливі щоб взяти її на себе.
Можна почати з вербалізації приємних відчуттів від пропозиції, визнання, зацікавленості та перейти до об’єктивних причин та обставин, звісно якщо приємні відчуття виникли та обставини дійсно важливі саме для нас. Або ж відверто сказати, що такі пропозиції є неприємними, образливими, неприпустимими, такими, суперечать нашим цінностям, тощо. Тут головне усвідомити, що ми відчуваємо та лаконічно, легко, доброзичливо донести переживання до співрозмовника, адже ми відхиляємо не його самого, а лише конкретну пропозицію. Розуміння відокремлення людини від її вчинків, значно полегшує процес, а також нас самих налаштовує не ображатись на відмови.
При відмові не потрібно довгих промов, пояснень чи виправдань, бо це послаблює позицію, дає шанси для виникнення суперечок та подальших невигідних вмовлянь та переконань. Чіткість, лаконічність, доброзичливість є запорукою толерантної відмови, яка навпаки може покращити стосунки.
Також зручним при відмові, може бути використання прийому «переведення стрілок». Якщо дійсно швидко зорієнтуватись, хто краще за нас може виконати певну справу, щиро про це повідомити, посприяти в налагодженні подальшої комунікації. Тоді така відповідь розцінюється, навіть, не як відмова, а як зацікавленість у кращому вирішенні задачі. Такий прийом є екологічним для кожного учасника, звісно, якщо рівень нашої зрілості дозволяє розділяти успіх та щиро захоплюватися результатами, досягненнями, досвідом інших.
Якщо про невигідну пропозицію відомо заздалегідь, або вона є черговою, можна підготуватися та з впевненою, лагідною, щирою посмішкою висловити свої очікування натомість за надану послугу, це може бути також послуга від опонента, сприяння в суміжній чи паралельній справі, матеріальна винагорода. При дружній, партнерській, тривалій взаємодії нормально залишитись на якийсь час в боргу щодо віддячення. Здоровий взаємо обмін є запорукою прогресивної взаємодії для обох сторін.
Не обрізаймо крила надії, кажучи «ні», коли людина із захопленням говорить про свої мрії, ідеї, сподівання, підтримаймо натхнення, погляньмо на цю людину ніби вона вже впоралась з цим, поділімось баченням та вірою в її можливості досягти бажаного без нас або з меншою нашою участю. Для такого підходу потрібна гарно розвинена фантазія, довіра до сприятливих обставин цього світу, віра в здібності людей зростати над собою та, звісно ж, підходящість ситуації.
Якщо пропозиція викликає різко негативні емоції, злить, обурює, дратує, не поспішаймо скипати, порахуймо про себе або використаймо декілька усвідомлених вдихів та видихів для розуміння й уточнення своїх емоції, і вже опанувавши себе, проговорюємо про наші реакції на такі пропозиції, просто спокійно вербалізуючи їх у слова. Відчувати гнів, злість, агресію є нормальним при порушенні особистих кордонів, ми маємо повне право відчувати весь спектр емоцій, вони є сигналами та інформативним матеріалом для прийняття нами рішень, здійснення зважених вчинків, аналізу, чому саме так ми реагуємо та подальшого управління нашими реакціями для розвитку, поліпшення нашого стану, якостей, навиків, умінь.
Пам’ятаємо, наше «ні», твердо та спокійно сказане – не тільки подарунок, який ми давно заборгували собі, це ще й велике благо і для іншої сторони, яку ми позбавляємо ілюзій та невизначеності. Наше тверде «ні» дає змогу іншим людям рухатися вперед і ухвалювати власні рішення. А коли ви йдете на переговори і прагнете перемогти, треба чітко усвідомлювати свої цілі, наміри, прагнення.
Грамотно і впору сказане «ні» робить стосунки щирими, в них не стає недомовок, марних сподівань та розчарувань. У кожного учасника діалогу – як у нас, так і у тих, кому ми відмовили, з’являється більше можливостей у всіх сферах життя. Вчасно та мудро сказане «ні» людям, ситуаціям, собі слабкому і невпевненому, стресу, ліні та всім речам, які заважають нам бути радісними й благополучними, наближають нас до відчуття свободи, щастя, гармонії.
Відмова від невигідного, насправді, часто означає скинути із себе тих, хто користується нашою слабкістю, безпорадністю, безпринципністю, жертовністю, не боятися втратити тих, кому відмовляємо, що натомість може й означати духовне зближення та їх повагу, як до зрілої, достойної людини, з чітко визначеними кордонами й цінностями. Це означає, що коло спілкування може змінитися, оточуватимуть люди, які поважають наш вибір бути собою, бути впевненими, цінними, вільними. Переможемо!
© Vita Tanto (Вікторія Семко – психологиня),
для журналу «Жінка»
+38 099 178 6797 | +38 067 102 7172
Більше контактів та замовлення послуг
Форма замовлення зворотнього зв’язку
Відправляючи форму Ви даєте Згоду на обробку персональних даних і згідні з Політикою конфиденційності нашої компанії.