Народжувати під час війни – це вдвічі більша сміливість, відповідальність, жага до національного становлення для кожної української родини, жінки, матері. Як у довоєнний період так і зараз, рішення про народження дитини є особистим, за здорових обставин – виваженим та усвідомленим. Проте у нас є ще кохання, толкового визначення якому марно шукати в жодному тлумачному словнику, це певний природній стан людини, що рідко характеризується високим ступенем усвідомленості та частіше подібний до легкого сп’яніння, яке власне природньо передбачає тимчасову симбіотичність для продовження роду. Тим паче, що під час екстремальних умов почуттям властиво загострюватись.
Зараз у воєнний період рівень стресу, як в чоловіків так і жінок досить високий і однією з потреб в подоланні стресу є потреба підтримки, взаємодопомоги, близькості, єдності. Тому ми можемо спостерігати тенденцію до зближення, влаштування стосунків, укладення шлюбів. І очевидно, що жагу до материнства та інстинкт продовження роду природа, в зв’язку з війною, не відмінила. Єдиною перешкодою до народження є, були й будуть страхи. Під час війни вони ще підсилились, особливо страх за життя та здоров’я, бо стовідсоткову безпеку в країні, де йде війна, забезпечити практично не можливо. Хоч якщо дослідити питання глибше, то й в мирний час гарантії стовідсоткової безпеки нема.
З початком воєнного стану багато жінок відчуло бажання народити дитину, але потрібно подолати страх народжувати під час війни. Упродовж екстремальних умов воєнного часу свідомість людей змінюється так, що тепер ми іноді не можемо знайти пояснення власній поведінці й бажанням. Під час війни пробуджуються інстинкти виживання й продовження роду. Величезна кількість людей помирає, і, щоб продовжувався рід, нація треба народжувати дітей.
Крім того, страх, навіть може бути й мотивом, якщо чоловік на фронті, з ним ймовірно може щось трапиться і жінка думає, що може залишиться сама, не зможе народити, не зустріне такого ж мужнього, чудового чоловіка, щоб наважитися стати мамою. Та й чоловік, в цій ситуації, прагне продовження роду. У таких бажаннях зазвичай мало роздумів, здорового глузду, виваженого підходу. Однак, люди відчувають постійний стрес і негативні емоції. Війна асоціюється зі смертю, горем і стражданнями, тому на протидію цьому природно виникає бажання мати дитину, яке асоціюється з цілком протилежним. Поява дитини — це початок життя, що є повною протилежністю війні, і те, що приносить щастя та радість, яких людям так не вистачає під час війни щоб протидією наблизити перемогу.
Варто зважити бажання мати дитину та страх перед цим, прописати й деталізувати по пунктах подробиці кожного. Аналіз робити разом із партнером, власне як і в мирний час. Якщо страх є об’ємнішим ніж бажанням, то швидше за все він є збергаючим для психіки жінки. Якщо ж зважування показало на користь бажання материнства, зі страхами потрібно попрацювати, раціоналізуючи їх та плануючи й здійснюючи дії направленні на нейтралізацію обставин викликаючих боязкість. Також разом із партнером та можливо ще й із психологом.
Останнім часом спостерігалися певні зміни в ієрархії цінностей жінки. Разом з материнством, жінки бажають професіоналізму, турбуються про матеріальне благополуччя, спрямовуються до самореалізації та високого положення в суспільстві. З початком війни до таких цінностей додаються ще й жага до свободи, прагнення перемоги, підтримка фронтів та тримання тилів. В той же час, є жінки, які прагнуть стати матерями попри високі ризики для їх власного здоров’я та життя, з неможливістю забезпечення повної безпеки як собі під час вагітності, так і своїй дитині на території країни, де йде безпрецедентна війна. Жага до материнства, патріотизм, відродження нації – це символи нашої української незламності, непереборності, сміливості.
Виношуючи дитину, жінка змінює свій спосіб життя, жертвує своїми звичками та вподобаннями, піклуючись про фізичне і психічне здоров’я дитини. Вагітність змінює жіночу особистість, адже протягом цілої вагітності під її серцем виношується нове життя. Материнство дає можливість жінці відчути любов до іншої людини, своєї дитини більше, аніж да себе. Виховуючи дитину, жінка жертвує своїми інтересами і часом. Через жертвування собою проявляється материнська любов, як вміння володіти собою, а не як влада над іншим. Материнство – це щоденна внутрішня душевна і духовна робота, яка часом вимагає більших зусиль, за інтелектуальну чи фізичну працю, формує в жінці якісну іпостась Матері. Творіння людини – вища напруга всіх ваших духовних сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. А отже, постійна праця, самовдосконалення і жертовна любов є тією рушійною силою материнства, що здатна привести жінку до реалізації своєї мрії.
Життя – це безцінний дар. І саме мати народжує дитину для життя. Народження дитини накладає важливі обов’язки на матір. Адже мало народити, ще треба й виховати, дати любові стільки, щоб вистачило на все життя і звичайно залишитись при цьому здоровою. Справді, багато хто з жінок бачить у народженні дитини найвище щастя, а саме зараз, з національним народженням його можна подвоїти.
© Vita Tanto (Вікторія Семко – психологиня),
для журналу «Жінка»
+38 099 178 6797 | +38 067 102 7172
Більше контактів та замовлення послуг
Форма замовлення зворотнього зв’язку
Відправляючи форму Ви даєте Згоду на обробку персональних даних і згідні з Політикою конфиденційності нашої компанії.