Відчувати негативні емоції це є абсолютно нормальним для здорової особистості. Страх, сум, незадоволення, злість, емоція гніву під час війни – це дуже потрібні для людини переживання, бо саме вони спонукають до діяльності, надають сил та енергії щоб змінити своє оточення на сприятливіше та не відчувати дискомфорту від таких почувань.
Гнів — це природна реакція, та сучасні тенденції до непотрібної агресії, якій необхідно протистояти. Увесь світ захоплюється й ставить в приклад дуже хоробру поведінку українського народу як в захисті України та сміливості в називанні ситуації, так і в боротьбі з власними емоціями та у виявах людяності в ситуаціях, у яких, до таких виявів людяності зазвичай не дуже звикли. Лише справжні герої здатні виявляти людяність в критичних ситуаціях і такими вчинками українці стають прикладом не лише для себе і своїх дітей, але й для цілого світу.
Перед усім, слід зазначити про досить поширену особливість, таку як заборона на негативні емоції, що часто формується при родинному вихованні та протягом соціальної адаптації юної особистості. Така заборона полягає в неусвідомленому впливі дорослими, авторитетними постатями, шляхом вербальних наказів чи вчиненням психологічного, фізичного чи навіть економічного насилля на некоректні прояви емоцій особистості, що формується. Наприклад, коли дитина кричить, лається, плаче, тощо, авторитетний дорослий, під загрозою покарання, забороняє такі вчинки, або навіть застосовуючи те чи інше покарання. Натомість дорослому варто звернути увагу на переживання підопічного, запитати про відчуття, причини такої поведінки, висловити гіпотетичні припущення щодо назви таких переживань, тобто назвати та охарактеризувати ту чи іншу емоцію, запевнити, що будь-які емоції відчувати нормально та всі вони потрібні, запропонувати проговорити назву емоції від першої особи для себе та оточення, а також разом подумати про більш екологічні альтернативні способи вираження певної негативної емоції, використати енергію для пошуку шляхів вирішення провокуючої ситуації або зміни відношення до неї. Та часто, навіть дорослі особистості не володіють таким рівнем емоційного інтелекту для здійснення та дотримання наведеної послідовності, тому неумисно й неусвідомлено передають заборону на вираження негативних емоцій, позбавляючи себе та інших психологічного благополуччя й комфорту. До речі, трапляються також заборони на позитивні емоції, щоправда трохи рідше й особливості формування такого феномену дещо відрізняються.
Гнів – одна з найяскравіших, найважливіших та найенергійніших емоції, що виникає при явному розходженні інтерпретації факту з нормами етики і моралі. Його можна розпізнати в напруженні міміки, м’язів тіла, підвищенні гучності та зниженні тембру голосу, підсиленні рухової активності. Першопричинами виникнення гніву є обмеження свободи, фізичної, вербальної, біль. Гнів, часто, сприймається як небажана, негативна реакція, і людина прагне уникнути її. Через заборону на прояв гніву, відбувається стримування та нагромадження його, виникає страждання, через можливості виразити свої почуття і усунути перешкоди, які не дають можливості досягнути своєї мети. Можуть спостерігатися неконтрольовані виплески гніву, через дрібницю, коли на стримування не вистачає місця чи енергетичного ресурсу людини, виникає ніби ефект переповненої ємності, що не має виходу та вибухає. Нагромадження гніву, в свою чергу, може призвести до аутоагресії або психосоматичних захворювань, які проявляються через хворобу тіла, але мають психічну першопричину. Не виражений гнів у паталогічних випадках може носити настільки аутоагресивний характер, що спроможний спричинити навіть бажання суїциду. Вираження та проживання емоцій надзвичайно важливе для психічного здоров’я особистості, якості її життя, відчуття щастя людиною. Засновник психоаналітичного напряму в психології Зігмунд Фрейд казав, що емоція має бути відреагована.
Так дійсно, під час війни кордони порушуються, територіальні, моральні, вербальні, економічні, етнічні, культурні. В розрізі нинішньої війни, це відбувалося й раніше, можливо й через колективні заборони на прояви негативних емоцій під загрозою розправи, проте терпіння досягло апогею та наразі гнів просто необхідний для встановлення кордонів на захисті національної свободи. І що довше триває війна, злочини агресора проти нашого населення, безчинство перед найнезахищенішими й невинними, гнів трансформується у бажання холодної виваженої помсти. Також серед українців за понад рік поспіль спостерігається емоційне виснаження, спричинене тривалими переживаннями стресових ситуацій, і для психіки в другу чергу важливо чи відбулася стресова, надзвичайна ситуація безпосередньо з самою людиною, чи травму свідка отримано врезультаті побаченого у відео, прочитаного в новинах. Тому зараз ще більше важливо подбати про свій психічний стан, про відпочинок, задоволення базових потреб, подумати про ресурси для відновлення та наповнення.
В розрізі заданої теми, також слід звернути увагу на існування захисних механізмів психіки, бо не кожен перебуває на передовій має можливість направити свій гнів безпосередньо на кривдника. Так дійсно, психіка людини дуже мудро використовує ці властивості для самозбереження, хоч з боку, іншими або власне й самою людиною, з плином більшого чи меншого проміжку часу, така поведінка може описуватись як ірраціональна. Оскільки психологічний захист – це неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань. Одним із таких захисних механізмів є заміщення.
Заміщення – це процес перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об’єкта, або на того, хто знаходиться поруч, адже сам кривдник знаходиться в фізичній недосяжності для скривдженого, що відчуває до нього гнів. Враховуючи особливості зазначеного механізму, можна спостерігати підвищення агресивності деяких верств українського суспільства, в особливості тих прошарків, що не володіють достатньо високим рівнем емоційного інтелекту. Підтвердженням того є почастішалі випадки домашнього насильства, міжсусідських конфліктів, неполадок в трудових й інших колективах. Отже, під загрозою опиняються ті хто слабші, жінки, діти, люди з обмеженими можливостями.
Дехто більш усвідомлений, зауважує за собою та має сміливість визнати, а то навіть звернутись за психологічною підтримкою із проблемами роздратування, підвищеної агресивності до рідних й близького оточення та, за допомогою фахівця, усвідомлює такі природні психічні процеси, використовує дихальні, тілесні, фізичні, творчі практики й перенаправляє енергію в потрібному гуманному напрямку. В протилежному випадку, в особистості, що тривало перебуває в такій ситуації, після проявів агресії може виникати почуття провини, тривожності, погіршення психоемоційного стану.
Враховуючи викладене, очевидно, що наразі серед основної кількості українців існують яскраві передумови до масового колективного гнівання внаслідок воєнного вторгнення. Більшою мірою ця емоція направлена в конструктивне русло, бо кожен робить свій безпосередній або опосередкований внесок в нашу національну цілісність, підтримку життєдіяльності країни, спільну перемогу над ворогом. Проте існує доволі високий рівень загрози руйнівної дії гніву для досить широких кіл населення, внаслідок досвіду заборони на вираження гніву або тривалого використання механізму заміщення, що може виражатися в підвищенні рівня аутоагресії, проявлятиметься в хворобах, бажанні суїциду, міжособистісних жорстоких конфліктах. Особливо уразливою категорією в цій ситуації є діти, що в свою чергу, по-перше, перебирають такі моделі поведінки, по-друге, вже частково потерпають від неусвідомлених вчинків дорослих, як батьків так і вчителів у навчальних закладах, по-третє таким же чином можуть взаємодіяти з однолітками, що є абсолютно небезпечним, несприятливим, руйнуючим. Тому вважаю дану проблематику актуальною, потребуючою просвітництва, поширення, розробки програм для підвищення рівня емоційної стабільності серед населення. А поки що, ми маємо самостійно, або з допомогою фахівця, підвищувати самоспостереження, самоусвідомлення, виховувати прийняття та надавати собі дозвіл на весь спектр емоції, пам’ятати, що це нормальна реакція на ненормальні обставини. Усвідомлення емоції – це вже половина успіху в управлінні та екологічному вираженні цього переживання. Після того, як усвідомили, сповільнюємо емоційний шквал за допомогою концентрації уваги на диханні. Кроком третім є вербалізація емоції, тобто потрібно проговорити, що я відчуваю. Часто цього вже достатньо для вираження й проживання тієї чи іншої емоції. При потужних відчуттях, щоб знизити градус гніву, злості, агресії необхідно зробити ще декілька усвідомлених вдихів та видихів щоб раціонально й розсудливо обрати фізичну активність для збутку решти енергії. Такий підхід розвиває уміння та навички управління емоціями та дає можливість використовувати енергію сильних негативних емоцій з користю для себе, благополуччя близького оточення, нашої країни, що допоможе нам відстояти наші кордони, життя, національну ідентичність.
© Vita Tanto (Вікторія Семко – психологиня),
для журналу «Жінка»
+38 099 178 6797 | +38 067 102 7172
Більше контактів та замовлення послуг
Форма замовлення зворотнього зв’язку
Відправляючи форму Ви даєте Згоду на обробку персональних даних і згідні з Політикою конфиденційності нашої компанії.