Для початку, поділюся своїм розумінням понять сім’ї та родини, не знаю чи вони співпадуть з визначеннями тлумачних словників. Сім’я – це коло близьких рідних людей, з якими живемо під одним дахом. Родина – це ширше коло родичів, з якими більшою чи меншою мірою підтримується зв’язок, спілкування, взаємини. Далі й про тих, і про інших, і як воєнні події вплинули, впливають чи можуть вплинути на родинно-сімейні взаємини.
Хтось із відомих сказав, що щаслива людина та, яка вранці охоче іде працювати а ввечері із задоволенням повертається додому. Тож якщо такого здорового бажання не було до війни, натомість потуги, надрив, змушування, то війна лише все оголила, а наявні тріщини переросли у розколи. Так, війна стала каталізатором тих негараздів, що вже мали передумови. Разом з цим, людська психіка реагує на стрес відомими способами, в тому числі потребою близькості. Саме тому, багато сімей та родин зміцніли та укріпилися в цих екстремальних обставинах війни, подекуди відновилися зв’язки з тими, хто був за межами близького спілкування. Цим можна пояснити й таку очевидну нашу українську національну єдність, ніби всі українці стали великою родиною. Також, потреба близькості в стресових, екстремальних ситуаціях провокує створення міцних взаємин, нових чи укріплює існуючі, або ж, навпаки, розводить взаємини, де цієї теплої близькості не було й направляє на пошук саме своєї близької людини.
Проте у психіки є ще й інші захисні механізми, як, наприклад, заміщення. Це, коли ми, в силу певних причин, обставин, переконань, не можемо вимістити наш гнів, агресію на кривдникові, стримуємо її та вона спрямовується на себе, як аутоагресія, що може спричинити психосоматичні захворювання чи суїцидальні бажання, або вона виривається на членів родини, як правило на слабших, можуть спостерігатися спалахи через незначні причини, роздратування, як фонова агресія. Що нажаль, прогнозовано, збільшить прояви домашнього та гендерно зумовленого насильства, оскільки така статистика прослідковується після початку бойових дій в Україні у 2014-му році. Мають місце також розлади та розриви в родинах, сім’ях, серед близьких через політичні переконання на підгрунті війни, що дещо менше спостерігалося до її початку.
Власне, війна це – втрата для кожного. Це, і значущі втрати, і трохи менші, проте не менше болючі. Як мінімум кожен з нас втратив звичний спосіб життя, спілкування, побуту. І звертаючись до визначених психологією етапів втрати: дереалізація, біль, заперечення, агресія, вина, горювання, усвідомлення, прийняття, нові моделі поведінки, кожен з нас переживає їх, переживає по-своєму. Перебуваючи в середовищі, де кожен переживає втрату, міжособистісні стосунки можуть загострюватися, тому саме час досліджувати свої відчуття, опановувати емоції та керувати ними, просвітлюватись у цьому напрямі за допомогою відповідної літератури, звернення до фахівців психології, розвивати толерантність та опановувати емоційний інтелект, такий потрібний для благополуччя у 21-му столітті.
Воєнні події позначилися на психіці, певно, кожного українця й українки. Дедалі частішають звернення до психологів щодо зміни поведінки дітей. Це можна пояснити тим, що більшою мірою увага людини направлена на зовні, і саме тому, краще видно того хто поруч та рідше рефлексія направлена на власні відчуття, емоції, переживання, стан. Діти природньо є емоційно залежними від дорослих, і тому такі зміни в їх поведінці – це ніщо інше, як показник змін у дорослих, батьків чи інших авторитетних особистостей. Тому, в більшості випадків, дорослим варто стабілізувати свій стан, звернути увагу на свої відчуття й переживання та налагодити спочатку своє психічне здоров’я, хоч, часто, це може бути не просто без кваліфікованої підтримки. Більше того, навіть домашні улюбленці, транслюють стан господарів. Спостереження за домашніми тваринками обов’язково покажуть підтвердження такого феномену, що разом з цим, є ще й терапевтичним та корисним для психіки.
Все, що ми робимо щодня, реалізація або нашого бажання, або втеча від страху. Добре, коли подорожі за кордон є реалізацією цілей, планів, задоволенням цікавості, та зараз вони сповнені страху, втечі від війни, пошуку безпеки. Тому ми часто чуємо про відсутність радості у тих, хто вимушено полишив рідні оселі. Проте, багато українок, залишилися зі своїми чоловіками в країні, де йде війна. Найчисленніші запити до психологів були саме про те, чи їхати, чи залишатися, чи бути за кордоном, чи повернутися. І це надскладний вибір, балансування між страхом смерті та страхом самотності.
Особливо зараз, нам кожному доводиться проявляти навички в психології, допомозі, підтримці. Якщо ваша близька людини розстроєна, тривожна через воєнні події, новини, запитайте чи вона може на це вплинути чи ні. Це дасть можливість розмежування зони впливу, відповідальності. Далі акцентуйте увагу безпосередньо на її зоні відповідальності, на те, що можна зробити прямо зараз. Це, в свою чергу, дасть можливість включитися в життєві процеси та поліпшити психічний стан і самопочуття. Часто у здорових людей реакцією на екстремальні події можуть проявлятися гострі стресові розлади, такі як, істерики, плач, ступор або, навпаки, надмірна рухливість, тощо. Про швидку допомогу в таких випадках читайте у наступних публікаціях.
© Vita Tanto (Вікторія Семко – психологиня),
для журналу «Жінка»
+38 099 178 6797 | +38 067 102 7172
Більше контактів та замовлення послуг
Форма замовлення зворотнього зв’язку
Відправляючи форму Ви даєте Згоду на обробку персональних даних і згідні з Політикою конфиденційності нашої компанії.